Сумуємо за нашою дорогою колегою…
Після важкої хвороби полинула у засвіти Тимчишин Ніна Іванівна — дорога подруга, найкраща матір і бабуся, талановита вчителька і просто золота людина!
Небо відкрило їй свої обійми — і душа знайшла вічний спочинок у великодній благодаті…
Сум, біль і розпач…
Щире співчуття рідним і близьким…
Спочивай з Богом, дорога Ніно Іванівно! Вічна пам’ять!
Учні 7-А класу сумують за своїм класним керівником:
Минають дні тяжкої скорботи й печалі, як пішла у вічність наша Ніна Іванівна. Не існує таких слів, які б висловили біль, горе у наших серцях. Ми сумуємо за нею, не можемо повірити в те, що більше ніколи не почуємо її голос, не побачимо її посмішки. Здається, ще хвилина і в двері зайде Ніна Іванівна, запитає, як пройшли вихідні, чи здорові усі, скаже, що час оцінки підтягувати, адже кінець року… Але не йде… немає її… Розум підказує: вона не з нами, а серце чекає…
Наша Ніна Іванівна була для нас опорою, порадницею, наставником. Вона знала кожного з нас, розуміла й поважала, як дорослих, а любила, як дітей. Бачила, де потрібно притримати, а де й підштовхнути, коли пожаліти, а коли й наголосити, що не те робимо.
Та скільки б не минуло часу, світлий і добрий спомин про неї назавжди залишиться в наших серцях, ніколи не згаснуть любов, вдячність і велика шана.
Спасибі, ще раз велике спасибі!
Ми пам’ять про Вас в душі пронесемо.
І життя проживемо так, як Ви навчили.
Ще раз спасибі, спасибі за все!
Вічна та світла пам’ять Вам, Ніно Іванівно!
Учні 7-А класу